Леся Украинка. К моему фортепиано. Перевод
Леся Украинка. До мого фортепіано. Перевод
Заболев в детстве туберкулезом костей, Леся должна была бросить занятия музыкой, хотя была очень хорошей пианисткой и считала, что что была бы лучшим музыкантом, чем поэтом. Этой теме посвящается следующее стихотворение.
ДО МОГО ФОРТЕПІАНО
Елегія
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке.
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
К моему фортепиано
Старинный друг! Придется нам с тобою
Надолго разлучиться… Грустно мне!
Бывало, поделюсь с тобой тоскою,
Веселье и печаль скажу тебе.
Ведь близ тебя, мой друг старинный, верный,
Вся прожита жизнь детская моя.
Когда к тебе я сяду в час вечерний,
Так много прошлого вновь вижу я!
Кружок собрался – нескучны заботы:
Все споры, пенье, возглас озорной…
Участвуешь и ты: веселый кто-то
Играет танец громкий и живой.
Но кто же плачет в комнате соседней?
Кто зря пытается страданье скрыть?
Знать, трудно для ребенка лицемерье, —
Скорбь странная вдруг начала давить.
Зачем рыдала? Я б не объяснила –
Причин для слез в веселье не найду.
Должно быть, слишком зорким сердце было,
И, как грозу, предвидело беду.
Взгрустнется мне – я грусть свою играла,
И яркие мечты вились ройком…
Надежда радугу мне зажигала,
Летели мысли далеко, легко…
Надолго разлучиться нам с тобою!
Ты будешь одинокий и немой,
А я – с неразрешимою тоскою…
Прощай, старинный друг, друг милый мой!
Перевод 08. 02. 2015
Примечание переводчицы: можно заметить, что в первой строфе последняя строка немного удлинена. Ее можно растянуть и в переводе: Свои веселье и печаль скажу тебе.
Фортепиано в переводе — «он» в смысле «друг».
Источник
Леся Українка – До мого фортепіано (Елегія)
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке.
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Тепер ота осіння хмара сива
Мене дедалі більше покрива…
Знов смуток? Що ж почну я нещаслива?
Хто ж восени весняночки співа?
Серед недолі, тяжкого туману
Були й для мене промені ясні.
Годину мала не одну кохану,
Як забувала всі жалі свої.
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Від мене, друже, не таїв нічого!
Свої всі гуки ти мені віддав,
На тяжкеє страждання серця мого
Мені лагідную потіху слав!
Мій друже! Ті хвилиноньки яснії,
Я при тобі найбільше мала їх,
Твої кохані струни голоснії
Будили зграї красних мрій моїх.
Серед недолі, тяжкого туману
Були й для мене промені ясні.
Годину мала не одну кохану,
Як забувала всі жалі свої.
Хоч я не завжди щиро говорила
З людьми, хоч тяжкий розпач свій
Від рідних, милих, найлюбіших крила,
Та не від тебе, любий друже мій!
Від мене, друже, не таїв нічого!
Свої всі гуки ти мені віддав,
На тяжкеє страждання серця мого
Мені лагідную потіху слав!
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
[15 березня 1890 p.]
Схожі вірші:
Леся Українка – Питання Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? Ні! Певне, ти мене ніколи не […].
Леся Українка – “Я бачила, як ти хиливсь додолу…” Я бачила, як ти хиливсь додолу, Пригнічений своїм важкий хрестом, Ти говорив: “Я втомлений… так, справді… Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо? Я одинокий і… нема […].
Леся Українка – На мотив з Міцкевича Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь […].
Леся Українка – “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…” Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не […].
Леся Українка – “Квіток, квіток, як можна більше квітів…” Скупа весна твого скупого краю Мені квіток багато не дала, Тим спогадом собі я серце краю, Як я тобі в дарунок їх несла. То був […].
Леся Українка – Ave regina! Безжалісна музо, куди ти мене завела? Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм? Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя? Навіщо ти вирвала […].
Леся Українка – Остання пісня Марії Стюарт Que suis je, helas. Що я тепер, о боже! жить мені для чого? Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема, Тінь марна я, мене […].
Леся Українка – На пам’ять 31 іюля 1895 року Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Миг може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських, А може, поки зійдемося знову, Води багато […].
Леся Українка – Прощання В хаті молодого хлопця. Дівчина в гостях, його мила, не коханка, не заручена, – мила. На столі великий, портрет, прикрашений квітками, портрет гарної молодої дівчини, […].
Леся Українка – Досвітні огні Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні, широкії крила. Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх владарка ніч покорила. Хто спить, хто не […].
Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (4) Увіходить Йоганна, ще молода жінка, з слідами неабиякої вроди, але дочасно змарніла; убрана вбого, буйні коси, мідяного кольору з золотистими полисками, прикриті простим сільським покривалом. […].
Леся Українка – “Я знала те, що будуть сльози, мука…” Я знала те, що будуть сльози, мука, Багато праці марної, дрібної, невидної і часто, дуже часто даремне вжитої. Не тільки надгороди за все те я […].
Леся Українка – “Ти не хтів мене взять…” Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі, Ти мені заповідав скрасити могилу твою В білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі, […].
Леся Українка – Eppur ti tradiro Тебе я, може, зраджу. В ту годину, Як таємницею весь світ укриє мла, приникне геній з поглядом огнистим і з поцілунком до мого чола. І […].
Леся Українка – “Шлю до тебе малий сей листочок…” Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю, Сею тріскою з нашого гаю, Наш далекий волинський куточок. Озовися, мій друже, до мене, […].
Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (2) Незабаром увіходить Mелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині. Mелхола (до Хуси) Чого ти старощі мої турбуєш? Ти, Хусо, міг би й […].
Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!…” Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в […].
Леся Українка – Негода В темний вечір сиджу я в хатині; Буря грає на Чорному морі… Гомін, стогін, квиління пташині, Б’ється хвиля, як в лютому горі. Там на березі […].
Леся Українка – Ангел помсти У темряві таємній серед ночі До мене часто гість непевний приліта, Він поглядом жахає і віта, Мов зірка Марс кривава, сяють очі. Всміхається мені страшний […].
Леся Українка – “Все, все покинуть, до тебе полинуть…” Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе! […].
Леся Українка – На давній мотив – На добридень, ти моя голубко! “На добридень, мій коханий друже!” – Що ж сьогодні снилось тобі, любко? “Сон приснився, та дивненький дуже”. – Що […].
Леся Українка – Айша та Мохаммед Діалог Садок в Мохаммедовім гаремі. Айша в малій виноградній альтанці сидить і їсть солодощі, ліниво одкинувшись на низенькому ослоні, вкритому великим килимом. Мохаммед приходить і […].
Леся Українка – “Не співайте мені сеї пісні…” Не співайте мені сеї пісні, Не вражайте серденька мого! Легким сном спить мій жаль у серденьку, Нащо співом будити його? Ви не знаєте, що я […].
Леся Українка – “Дивлюся я на смерть натури…” Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання. Ніхто […].
Леся Українка – В’язень Сидить в темниці в’язень самотний І скрізь блукає поглядом, смутний: То по закуренім низькім склепінню, То по стіні, по брудному камінню. Над головою в нього […].
Леся Українка – Відповідь Не жаль мені, що я тебе кохаю, Та в нас дороги різно розійшлись. Ні, не кажи, що зійдуться колись! Не зійдуться, мій друже, я те […].
Леся Українка – Біда навчить Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу […].
Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, угору стеля поплила, і вікна згасли в синій тіні, найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш […].
Леся Українка – Бояриня (1) Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини, Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На […].
Леся Українка – “Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…” Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей, А тепера я в тебе остатню надію вложила. О, не […].
Леся Українка – Хамсін Рудий Хамсін в пустині розгулявся, Жагою палений, мчить у повітрі, Черкаючи пісок сухими крильми, І дише густим полум’ям пекучим. Якесь весілля дике! Мов сопілка – […].
Леся Українка – Мій шлях На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала, А хто стрівався на шляху зо мною, Того я щирий серденьком вітала: “Самій не […].
Леся Українка – До товаришів О, не забуду я тих днів на чужині, Чужої й рідної для мене хати, Де часто так приходилось мені Пекучу, гірку правду вислухати. Уперше там […].
Леся Українка – To be or not to be? Стій, серце, стій! не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо винозора, не сліпи Мене […].
Леся Українка – Бояриня (4) Терем. Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в’ялі. Степан (увіходить і сідає близько Оксани на дзиглику) Щось голова болить… Оксана (не підводячи очей […].
Леся Українка – “Ой я постреляна, порубана словами…” Ой я постреляна, порубана словами, Душа моя на рани знемагає, неначе стрілами і гострими мечами, мене його рука здалека досягає. Ой ви, слова, страшна, двусічна […].
Леся Українка – Поворіт Країно рідная! ох, ти далека мріє! До тебе все летять мої думки. Їм страшно й радісно, якась надія мріє… Так з вирію в свій край […].
Леся Українка – Кассандра (2) Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом. Поліксена (у білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки […].
Леся Українка – Сліпець (Нарис-pendant) Motto: Душі ніхто не бачить, а чує – не кожний. Дивна річ, я ніколи не знав напевне, сліпий я чи видющий. Люди часто вважали […].
Леся Українка – Саул (Монолог) “…І дух господній відступив від Саула і гнітив його дух лукавий від господа. …І бувало, як тільки дух лукавий находив на Саула, брав Давид гусла […].
Источник
ДО МОГО ФОРТЕПІАНО
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке.
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Related posts:
“ПЕРЕПІЛКА В ЖИТТІ – РАДІСТЬ…” Перепілка в житі – радість. В пшеницях волошки – смуток. Ворон з ріль – печаль. Гей, ти, коню, вибий іскру! […].
НА МОГИЛІ МОГО БРАТА А Весна ся вернула, всі пташки щебечуть, Всі квітки зацвіли докола, То ж піду на цвинтар – не піду, полечу […].
“То вберу в троянди, то у сажу…” То вберу в троянди, то у сажу. Світло чи пітьма тобі за тло. А коли ж, кохана, врівноважу Я в […].
“Ти не чуєш мого благання…” Ти не чуєш мого благання, Твердю неба прикрився ти. О жорстокий! В журбі скитання Прирікаю тобі світи. Щоб несите поріддя […].
“ДОТУЛИСЬ ДО ОБЛИЧЧЯ МОГО…” Дотулись до обличчя мого Незрівнянним, люба, твоїм, Щоб кохання чистий вогонь Розвіяв сумніву дим І в криницях наших очей Зазоріли […].
“Коли ти їхала до мене…” Коли ти їхала до мене, Коли до тебе я спішив, І шум гаїв, і шелест нив – Усе було благословенне. […].
ТРИ ВІДМІНИ Буває: туга – космічна: Quelle est cette langueur qui penètre mon cœur? – за Верленом. Самотність тоді – це смуток, […].
“Цвітуть осінні тихі небеса…” Цвітуть осінні тихі небеса, Де ти стоїш блакитна, мов роса. В очах засмуток темний, мов ожина, – Моя кохана, мріялось, […].
“Коли б я знав, що розлучусь з тобою…” Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах […].
“Нічка тиха і темна була…” Нічка тиха і темна була. Я стояла, мій друже, з тобою; Я дивилась на тебе з журбою, Нічка тиха і […].
“Коли я чую від мого онука…” Богданкові Коли я чую від мого онука З дитячих уст Шевченків заповіт, На серці тепло – не вмирає міт Про […].
ПОПРІКИ Що я з тобою Маю робити, Що ти не хочеш Мене любити? Чи за тобою Все жалкувати, Чи все кохання […].
НА МОГИЛІ ЗВАНОГО МОГО БРАТА МИХАЙЛА ДУКАЧА У ЗАСТАВНІ “Чого мовчить він, як могила? – Усі камраття говорили, – Чого він плаче уночі, Чого, на стойці стоячи, Скитається, як […].
“Темна хмара, а веселка ясна…” Темна хмара, а веселка ясна. Що ти робиш, дівчино нещасна? Ореш тугу, сієш на ній смуток. Схаменися, який з того […].
“Чого вночі сміявсь? Ніхто не скаже…” Чого вночі сміявсь? Ніхто не скаже – Ні Бог, ні демон; відповідь ясну, Коли на мене смуток наполяже, Лиш серце […].
МОВЧАННЯ Я не хочу з тобою змагатись І не хочу тебе ображати, Коли нічого більш сподіватись, Тоді краще, мій друже, мовчати. […].
ДО МОГО БРАТА ОЛЕКСИ ЧЕРНЯВСЬКОГО, ЩО ЗБУДУВАВ МІСТ НА ЧЕРЕМШІ У РОТОКАХ Мостив мій братик мости З білої риби кості, З каменя дорогого, З перстеня золотого. Мости, брате Олексику, Мости ти, мій […].
ЗА ТОБОЮ На човнах золотих Заплива молодик За тополю… За тобою лечу, Журавлино ячу За тобою… А туман-ворожбит Зав’язав мені світ Ворожбою. […].
“Червона калино, чого в лузі гнешся. ” Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся? Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця […].
‘Усі говорять: “він навіки згинув. ” Усі говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, […].
“Я дві пори в тобі люблю…” Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? […].
ДО МОГО РОДОВОДУ Я – з колишнього Дикого поля, Перевитого піснею й житом, Де коли й ночувала сваволя, Та на ранок прощалась із […].
ПОЦІЛУНОК Зійшли ріки, зійшли ріки – І сніг не біліє; Коло млина на долині Трава зеленіє. Забіліли вишеньки, Груші запашнії; Збираються, […].
“Ти чудова, як вечір весною…” Ти чудова, як вечір весною, Ти чарівна, як нічка в маю, – О, з якою гіркою журбою Я дивлюся на […].
“Не розлюби мене, не відлюби…” Не розлюби мене, не відлюби. То ж скільки там лишилося… ще трохи… Будь леготом і сонцем для плавби З епохи […].
“Хто в час пожежі край свій кине…” Хто в час пожежі край свій кине І, як боюн, в чужий втече, Того весь вік огонь пече І проклін […].
“Коли з-під неба голуба проламінь…” Коли з-під неба голуба проламінь Раптово з’явиться в навалі хмар – Тоді з душі спадає темний камінь І грає сонце […].
КОТИЛИСЯ ВОЗИ З ГОРИ Котилися вози з гори, та в долині стали, Любилися, кохалися, та вже перестали. Любилися, кохалися, щоб мати не знала, Не […].
“У Хотині, мій друже, в Хотині…” Вячеславу Терновому У Хотині, мій друже, в Хотині, Де на фортечній мовчазній стіні Сліди від куль, і ядер, і століть […].
“У душі моїй…” У душі моїй – Місця немає туманам. У душі моїй – Сонце червоне буя, І регоче, й гримить Голубим океаном […].
СЦЕНА В СТЕПУ А найприкріше для мене, Що свідків тоді, як на зло, Цієї страшної сцени У мене в степу не було. Коли […].
КОЛИ Б Я Коли б я, коли б я Була головиха, Тоді б я, тоді б я Та й не знала лиха. В […].
“Майнула ти на моїм небосклоні…” Майнула ти на моїм небосклоні, Як загадочна, казочна сноява, Як опалева ранішня заграва, Що на осіннім блисне оболоні. Мов з […].
З книги “ДЕРЗАННЯ” (1914)СОНЦЕКРОВ Без сонця жити я не хочу Стерпіть не можу я холодних ліхтарів Я сонцекров люблю і в крові сонце І […].
ІЗ П’ЄСИ “МАРНІ ЗУСИЛЛЯ КОХАННЯ” ЗИМА Коли в бурульках спить усе І в руки хукає пастух, І в залю дрова Том несе, І мерзне молоко […].
ХЛІБ МОГО ДИТИНСТВА 1. Лан. Хвиля. Жовтий пилок… і жайвір… А голубінь. А глибина зіниць. А спокій. Членується промінь на остюки, прозориться думка-а-а… […].
РОБОТА ДУШІ Борисові Олійнику Душа у роботі. Це тиха робота. Це грому важкого далекі розкоти. Це буря незрима. Це злива і град. […].
ГРАДАЦІЯ Кожна з вас, на котру я подивлюсь, Вже близька мені: моя частка у ній; Коли ж приторкнувся до твоєї, о, […].
ПІЗНЬОГО ВЕЧОРА Прийшов додому щойно. Уже ніч Вечірній смерк у сповитку колише. Натомлений, не чую рук і ніг, А голова болить, аж […].
ПАМ’ЯТІ ВАСИЛЯ ШУКШИНА З землі повстале в землю повертає, та дух кріпить надія вікова: безсмертні всі, і згину нам немає, немає, друже, бо […].
Источник