Ноты для фортепиано не щебечи соловейко щебетав
РћР™ РЈ Р’РШНЕВОМУ САДУ
Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав
Ой милий, мiй, а я твоя,
Пусти мене, зiйшла зоря,
Проснеться матiнка моя,
Буде питать, де я була.
Рђ ти ïР№ дай такий РѕРґРІiС‚,
Яка чудова майська нiч,
Весна iде красу несе,
А в тiй красi радiє все.
Доню моя, не в тому рiч,
Де ти гуляла цiлу нiч,
Чому розплетена коса,
А на очах бринить сльоза?
Коса моя розплетена,
Ïi РїРѕРґСЂСѓРіР° розплела,
А на очах бринить сльоза,
Бо з милим я прощалася.
Мамо моя, ти вже стара,
А я щаслива й молода,
Я жити хочу, я люблю,
Мамо не лай доню свою.
Две последние строки куплетов повторяются
Такун Р¤. Р. Славянский базар. – Рњ.: «Современная музыка», 2005.
Источник
Постановка голоса
Глинка М. Не щебечи, соловейку
(до 1 —до 2 )
С вокальной строкой
Без вокальной строки
Скачать ноты в полном размере. Смотрите также «Не щебечи, соловейку» М. Глинки в диапазоне ре 1 —ре 2 .
Очень простая, напевная мелодия сочинена композитором в характере украинской народной песни. Она требует красивого тембрового звучания. Тесситура песни очень удобна. Количество куплетов можно сократить, но так, чтобы это было сделано не в ущерб содержанию.
Рекомендуется для работы над кантиленой.
Рекомендации из сборника С. Фуки и К. Фортунатовой «Хрестоматия вокально-педагогического репертуара для сопрано»
Поэзия украинского романтизма
Не щебечи, соловейку,
Під вікном близенько;
Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Як засвищеш голосніше,
А далі тихенько —
Аж у душі похолоне,
Аж замре серденько.
Зовсім, трошки перестанеш,
Лунь усюди піде;
Ти в темну ніч веселися,
І як сонце зійде.
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно й співаєш,
Ти щастливий, спарувався
І гніздечко маєш!
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати:
Не досталось мені в світі
Весело співати.
Сонце зійде — я нуджуся,
І заходить — плачу:
Котру люблю дівчиноньку,
Тієї не бачу.
Довго й чутки вже не маю
Про милу дівчину;
Цілий вік свій усе плачусь
На лиху годину.
Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригріє!
Не щебечи, малюсенький,
І як вечоріє!
Ти лети, співай тим людям,
Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю
Будуть забавляться.
А мені такая пісня
Душу роздирає! —
Гірше б’ється моє серце,
Аж дух завмирає.
Пугач мені так годиться:
Стогне, не співає;
Нехай стогне коло мене,
Да смерть возвіщає.
В педагогической практике исполняются, как правило, только 1, 5 и 6-я строфы стихотворения.
В. Забіла у вірші «Соловей» використовує прийом поетичного паралелізму, щоб передати почуття закоханого ліричного героя. Герой говорить, як гарно співає соловей — аж серце завмирає у тих, хто його слухає. І це зрозуміло, адже той соловейко закоханий, має дружину, гніздечко. А він — «бідний, безталанний», не має ні пари, ні хати, не може одружитися з тією, котру любить. Тому просить соловейка не щебетати, не ятрити душу. До його настрою тепер більше підходить крик пугача — злого віщуна. Написаний твір у дусі народної пісні з усіма її жанровими ознаками, покладений на музику.
В исполнении Анатолия Соловьяненко
«Постановка голоса»
Электронное учебное пособие
для самоподготовки студентов
Источник
Не щебечи, соловейку. Глинка. Забила
Вы находитесь на сайте Нотного Архива России (library notes Russia) — www.notarhiv.ru Посмотреть другие произведения
Слова В. Забилы (пер. В. Рождественского) Музыка М. Глинки
Не щебечи, соловейку,
Під вікном близенько;
Не щебечи, малюсенький,
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б’ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Як засвищеш голосніше,
А далі тихенько —
Аж у душі похолоне,
Аж замре серденько.
Зовсім, трошки перестанеш,
Лунь усюди піде;
Ти в темну ніч веселися,
І як сонце зійде.
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно й співаєш,
Ти щастливий, спарувався
І гніздечко маєш!
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати:
Не досталось мені в світі
Весело співати.
Сонце зійде — я нуджуся,
І заходить — плачу:
Котру люблю дівчиноньку,
Тієї не бачу.
Довго й чутки вже не маю
Про милу дівчину;
Цілий вік свій усе плачусь
На лиху годину.
Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригріє!
Не щебечи, малюсенький,
І як вечоріє!
Ти лети, співай тим людям,
Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю
Будуть забавляться.
А мені такая пісня
Душу роздирає! —
Гірше б’ється моє серце,
Аж дух завмирає.
Пугач мені так годиться:
Стогне, не співає;
Нехай стогне коло мене,
Да смерть возвіщає.
Ой, не пой ты, соловейко,
Под окном близенько,
Птичка малая, не пой ты
На заре раненько.
Как защелкаешь, засвищешь, —
Словно заиграешь,
И мое забьется сердце,
Грудь мне раздирая.
Как засвищешь громко, громко,
А потом – стихая,
На душе так грустно станет,
Сердце замирает.
А как петь ты перестанешь –
Эхо отзовется.
Ведь тебе и днем, и ночью
Хорошо поется.
Хорошо поешь ты песни,
Всем легко с тобою,
Любишь ты свою подружку
И гнездо родное.
А я, бедный, несчастливый,
Без жены, без дома:
Не пришлось на белом свете
Петь мне, молодому.
Солнце всходит – я в печали,
А зайдет – рыдаю;
Той, которую люблю я,
Той все не встречаю.
Даже весточки мне нету
О моей дивчине.
Целый век свой лью я слезы
О лихой судьбине.
Ой, не пой ты, соловейко,
Солнце чуть пригреет!
Птичка малая, не пой ты,
Лишь завечереет!
Ты лети и пой тем людям,
Что все веселятся, —
Люди песнею твоею
Будут забавляться.
Мне давно уж эта песня
Душу раздирает,
Все больнее бьется сердце,
Аж дух замирает.
Пусть теперь сова лесная
Надо мной рыдает.
Пусть кричит и тихо стонет,
Смерть мне предвещает.
Источник